Храм Сатурна та стародавній сестиваль Сатурналії
Поки Форум був центром римського життя, він також був домом Храму Сатурна, одного з найстаріших храмів у Римі. Як очевидно з назви, римляни побудували храм на честь та для святкування Сатурна, який був батьком Зевса в греко-римській міфології. Хоча Храм Сатурна сьогодні зруйнований, оскільки лише його фрагменти існують у вигляді деяких колон, храм все ще є одним із найважливіших культурних пам’яток в Європі.

Храм Сатурна був збудований у 4 ст. н. е., майже 1700 років тому. Він знаходиться на північному боці Форуму і навіть колись був державним скарбом Риму. Хоча неможливо повністю здогадатися, як він виглядав, колони та їх висота свідчать про те, що це був величезний храм.

Історія будівництва храму повертається до стародавнього культу та фестивалю, який розпочався в Римі тисячоліття тому. Коли у Римі панували паганські вірування, вони мали різні культи, що святкували різних божеств з римської міфології. Один з цих культів був культ Сатурна. Багато джерел вважають, що Сатурн був римською версією Кроноса в грецькій міфології. Кронос був батьком Зевса, якого відсторонив від влади його син після жорстокої війни між титанами та богами. У деяких оповіданнях Зевс ув’язнює Кроноса, або Сатурна. Тому статуї Сатурна завжди носили якийсь вид кляпу на їх щиколотках. Однак вони вірили, що наприкінці грудня Кронос стає вільним, і це святкували у фестивалі під назвою Сатурналії.

Коли Рим став все більш і більш християнським у наступні століття, Римська Церква встановила день народження Ісуса на 25 грудня. Це дозволило обом святкуванням, Сатурналіям і народженню, об’єднатися та брати елементи одне з одного. Багато різдвяних традицій, таких як дарування інших, спів у хорі, та запалення свічок, фактично походять із фестивалю Сатурналії.





Соціологічні студії підтверджують, що фестивалі мають важливу роль у формуванні ідентичності та спільноти. Перехід від стародавнього святкування Сатурналії до різдвяних традицій вказує на визнання та збереження цінних аспектів минулого, які можна успадкувати й у теперішньому часі. Історія та символіка обряду приносять значущість і підтримують зв’язок людей через покоління, нагадуючи, що культурна спадщина є важливим компонентом навчання від попередників. Дослідження у галузі антропології й соціології підтверджують актуальність та непереможність сакральної сили святкувань у підтриманні спільної ідентичності й духовності.