Ось деякі унікальні приклади індонезійської народної архітектури.
Селище Вае Ребо на острові Флорес, Індонезія
Вае Ребо – це маленьке віддалене селище, засноване століття тому на острові Флоресі. Селище складається з традиційних покритих стрічками будинків, які називаються Мбару Ніанг. Ці конічні будинки мають п’ять поверхів, кожен з власною метою. Перший поверх, званий лутур або намет, – це місце проживання сім’ї. Другий поверх зветься лобо або горище і використовується для зберігання їжі та товарів. Третій поверх, званий лентар, містить насіння для наступного збору врожаю, тоді як четвертий поверх, на якому знаходиться харчовій запас у випадку посухи, отримав назву лемпа рэ. Нарешті, п’ятий і найсвятіший поверх, зветься геканг коде, призначений для подання пропозицій предкам.
Селище Кете Кесу в Тана Тораджа, Південний Сулавезі, Індонезія
Кете Кесу – найстаріше селище в Тана Тораджа з 400-річною історією. Традиційні будинки, а також незвичайне розташування могил, роблять це селище живим музеєм тораджанської культури. Традиційні будинки у вигляді човна у селищі називаються Тонгконан, і насправді вони є ознакою статусу. Згідно зі старовинними нормами тораджанського суспільства, Тонгконан могли будувати лише благородні.
Селище Умбу Нгедо на острові Сумба
Будинки на кілках з вежами на дахах, які можуть сягати аж до 30 метрів, є найвищими традиційними будинками на острові Сумба. Ці традиційні будинки із характерними для них вежами під назвою Ратенггаро є символами соціального статусу а також виявом поваги до предків мешканців.
Селище Бадуй у провінції Бантен на острові Джава
Селище Прайджінг Мегалітічне у Заходному окрузі Сумба
Селяни селища Вае Ребо на острові Флорес спеціалізують кожен поверх своїх традиційних будинків для різних функцій, таких як своєрідний сімейний господар, запаси їжі та сидіння для наступного урожаю. Це відображає не лише розуміння потреб спільноти, а й глибоку повагу до предків і зв’язку з традиціями, котра передається з покоління в покоління.
Є ще
