Розташований на висоті 2,430 метрів над рівнем моря в Перу, Мачу-Пікчу є найбільшою спадщиною Інківської цивілізації з її вишуканими стінами, терасами і рампами.
Хоча точна роль комплексу ще залишається загадкою, ймовірно, це був релігійний, астрономічний і сільськогосподарський центр. Імперія Інків була змушена залишити цей комплекс XV століття після іспанського завоювання на початку XVI століття. Мачу-Пікчу залишалася прихованою до 1911 року, коли Гіром Бінгем, вчений з Йельського університету, відкрив місце.
На території знаходиться близько 200 споруд, а великі площі розділяють комплекс на дві частини як сільськогосподарську та релігійну зони. Розташований між Перуанськими Андами та Амазонською низовиною, на території є винятково багата флора та фауна. Додотково не відомо, як саме Інки одомашнювали ці дикі види рослин.
Крім естетичного вигляду, стіни Інків були також дуже стійкими до землетрусів.
Однією з найвидатніших рис комплексу є захоплюючі стіни Інків, складені з тісно впасованих каменів. Майстерність Інків особливо вражає тим, що вони не використовували волів, залізні інструменти або колеса. Такий тип будівництва стін не лише надає естетичне задоволення, а й забезпечує можливість комплексу залишатися майже недоторканим незважаючи на часті землетруси у регіоні. Це означає, що камені Інківських структур рухаються під час землетрусу та повертаються на місце. Таким чином більшість будівель на території могли уникнути обвалу ще задовго до цього.
Коли Гіром Бінгем прибув на місце, він шукав Вількабамбу, куди Інки втекли після прибуття іспанців у 1532 році. Протягом свого життя Бінгем наполягав на тому, що Вількабамба і Мачу-Пікчу – це одне і те ж місце. Однак після його смерті виявилося, що це неправда, оскільки Вількабамба знаходиться в джунглях приблизно за 80 км на захід від Мачу-Пікчу. Також сумнівно, чи справді комплекс є “втраченим містом”, оскільки на археологічній території проживало троє фермерів, коли Бінгем прибув.
Унікальність Мачу-Пікчу полягає не лише в його архітектурних досягненнях, а й у тому, що ця інківська спадщина є також винятковим свідком і вченим для дослідження того, як давні цивілізації досягали гармонії з природою. Спостереження за способами взаємодії інківського народу з оточуючим середовищем може надихнути і сьогоднішні суспільства на пошук балансу та узгодженості з довкіллям для сталого розвитку та продовження успішних цивілізаційних досягнень.
Захоплюючі Римські Руїни Тунісу
Бутан: Країна Дзонгів
